Колись давно на Деркул – річці

Осів козак, імۥя його Демян, -

І залишився в нашім серці

Славетний предок курячан.

Його сини осіли тут, щоб жити,

Орати й сіяти, примножувати рід,

Свою історію нащадкам подарити,

Залишити про себе добрий слід.

Минуло літ багато з того  часу

І кожен з них в історію ввійшов,-

Духовністю наповнюється чаша,

А потім - проростає у любов.

Любов, яку подарувала ненька,

Щоб ми пронесли у своїх серцях,-

За це – вклоняємось тобі, рідненька,

Звеличую тебе в своїх віршах!

Звеличую село – усе мені тут рідне,-

І батьківську хатину навесні,

Любов до неї завжди в серці квітне,

А пісня мами – лине в моїм сні…

Любитиму завжди оту стежину,

Що перший раз до школи привела

І першу вчительку з очима голубими,

Яка знання нам у життя дала.

Шаную свій народ, пишаюсь земляками,

Що віддали життя тут, на моїй землі,-

Їх  подвиги заквітчані вінками,

Зірковим шляхом в вічність пролягли.

Село моє, ти – часточка держави,

Живи і квітни повсякчас із краю в край,

Твої ми діти, діти України,

Вогонь душі і серця поєднай!